Цьогоріч виповнюється чверть століття відтоді, як українські парламентарі ухвалили Основний закон, що закріпив право на суверенітет незалежної України. Однак і досі наше суспільство залишається у відправній точці державотворчого процесу, бо навіть після двох революційних потрясінь продовжуємо шукати відповідь на запитання: якою має бути країна для своїх громадян?
На перший погляд, у нашій Конституції закладені справедливі засади, що гарантують нам демократичні права і свободи та гідний соціальний захист. Але жодна влада, яка змінювала одна одну, досі сповна не втілила їх у життя. Чому? Відповідь досить проста: нинішня система управління працює на привілеї окремих осіб, які здійснюють монопольний вплив на всі сфери життя задля своїх інтересів, тим самим позбавляючи простих громадян усіх прав на достойне життя. Звідси всі наші біди: безпросвітне заробітчанство, яке жене українців із батьківщини у чужі світи, надвисокі тарифи, що заганяють нас у глухий кут безгрошів’я, закриття соціальних закладів у сільській місцевості, де люди залишаються наодинці зі своїми проблемами, і, нарешті, найболючіше – реальна загроза втратити найдорожче – рідну землю, куди ось-ось може прийти господарювати чужинець.
Опитування, проведені нещодавно фондом «Демократичні ініціативи» спільно з Центром Разумкова, свідчать про великі розчарування громадян ситуацією в державі: більш як 60% опитаних вважають, що наша країна рухається в неправильному напрямку. Соціологи фіксують таку оцінку дій влади практично постійно, за винятком короткого періоду після останніх президентських і парламентських виборів, коли люди покладали великі надії на нову владну команду, якій дали надзвичайно великий кредит довіри.
Чому ж наша Конституція не гарантує захист кожному громадянину незалежно від того, хто чи яка політична сила опиняється біля керма влади, – так, як у кожній європейській або іншій демократичній державі? Та тому, що Основний Закон зразка 1996 року – це лишень кулуарна домовленість між групами політиків, які переписували його на свій розсуд і задля власної вигоди. Він не став справжнім суспільним договором, що передбачав би не тільки права й обов’язки громадян, а й зобов’язання влади, політиків, не закріпив систему реального контролю за їхніми словами і діями.
Переконаний: Україні потрібен новий Суспільний договір. Його мають запропонувати не політики, які напишуть його «під себе», а вчені у галузі конституційного права, юристи, науковці, щоб влада із свавільного господаря нарешті перетворилася на підконтрольного слугу вільних громадян, щоб у нашій державі не було місця паразитуючому олігархату і свавіллю чиновників. Таку Україну гідного життя ми ще маємо збудувати. Це наша спільна мрія, за яку варто боротися.