За роки незалежності з карти України зникло більш як 600 сіл, а сільське населення зменшилося на 2,5 мільйона осіб. Ця статистика – закономірний наслідок потужного зростання промислових міст, міграції трудових ресурсів за кордон чи трагічного занепаду сільських територій, вимирання українського села?
Нещодавно мене схвилювала сумна новина – помер останній житель Октавина, що у Володимир-Волинському районі. Разом із ним відійшло в небуття і саме село, залишившись тільки в спогадах тих, хто провідуватиме могили рідних на сільському кладовищі у Провідну неділю.
На жаль, трагічна доля Октавина далеко не поодинока. Проїжджаючи селами Волині та інших областей України, бачив чимало хат-пусток, які сумно дивляться на вулицю порожніми віконницями. На подвір’ях не бігають діти, не перегукуються між собою сусіди, всихають садки, заростають бур’янами городи. Від споглядання такої картини не раз закрадалася гнітюча думка: а чи вдасться реформі місцевого самоврядування дати друге життя українському селу.
Автори реформи ставили завдання зламати надмірну підпорядкованість владної вертикалі з її високим рівнем корупції, низьким рівнем управлінських рішень, обіцяли зміцнити фінансову основу територіальних громад і поліпшити доступ сільським жителям до різних послуг. Але загалом непогана ідея децентралізації почала пробуксовувати вже на перших етапах. Замість розбудови мережі освітніх, медичних, культурних закладів влада почала скорочувати їх мережу, економити кошти на утриманні шкіл та дитсадків, закривати сільські медпункти. Залишається нерозв’язаною і головна причина бідності місцевих бюджетів – незайнятість сільського населення, яке має основний свій дохід із власної господарки.
Сьогодні українське село – це переважно літні люди. Вони важко працювали в колгоспах, втрачаючи своє здоров’я, а нині отримують мізерну пенсію. А селяни-одноосібники, які самотужки обробляють свої паї, можуть розраховувати хіба що на соціальну виплату, бо праця у власному господарстві не зараховується до трудового стажу.
«Батьківщина» має конкретний план не тільки, як подолати безробіття на селі, а й як зробити селянина не слугою, а господарем своєї землі. Перші кроки для цього зроблено ще за часів прем’єрства Юлії Тимошенко. Її уряд спростив і зробив безкоштовною видачу селянам державних актів на землю, сільські амбулаторії вперше за багато років отримали медичні автомобілі. Тільки на Волинь їх надійшло майже 30. Щоб захистити одноосібних виробників сільгосппродукції від недобросовісних закупівельників, тодішній уряд ініціював створення кооперативів і забезпечував молоковозами. Його отримав і перший на Волині молочарський кооператив «Барвінок» у селі Самійличі Шацького району. Також були запроваджені державні доплати за вирощене м’ясо, молоко та окремі сільськогосподарські культури.
Українська земля – найцінніший ресурс нашої держави. Чорноземи займають близько 60% території країни. Для закордонних олігархів це ласий шматок, тому головне нині – захистити українські родючі ґрунти від тотального розпродажу, перший крок до якого вже зробила нинішня парламентська монобільшість, ухваливши закон про вільний обіг сільськогосподарських земель.
«Батьківщина» виступає категорично проти того, щоб пустити на розпродаж найбільше наше багатство. «Що ж тоді робити із земельними паями, якщо не можна їх продати?», – запитують деякі скептики. На це є конкретна відповідь – зміна аграрного устрою країни: від кланово-олігархічного з великими агрохолдингами до сімейно-фермерського господарювання, що дозволить не тільки зберегти поселенську мережу, а й захистити село від вимирання, створити тут нові робочі місця за умови прозорих земельних відносин, повернути додому працездатне населення із закордонних заробітків.
У європейських країнах заробітчани запозичують нові види аграрного бізнесу – ягідництво, садівництво, квітникарство, які можуть бути перспективними в Україні за умови активних державних програм підтримки вітчизняних аграріїв. Понад те, нині, коли в світі зростає попит на екологічно чисту продукцію, а в багатьох країнах не вистачає харчів, треба не віддавати іноземним покупцям вирощений врожай за копійчаною ціною, а налагодити переробку продукції, торгувати не сировиною, а готовою продукцією. Власне, такою є практика розвитку аграрного сектора в багатьох розвинутих країнах світу.
Однак нинішня влада, як і попередня, хоче зробити нашу державу об’єктом ганебної політики зовнішнього управління країною, німими свідками великої трагедії – вимирання українського села. Тим, хто керує цими процесами, потрібні не самостійні господарі на нашій землі, а мовчазні слуги, які найближчим часом віддадуть свою землю за безцінь. Саме тому народні депутати фракції «Батьківщина» звернулися до Конституційного суду з поданням відкрити провадження та визнати низку положень закону про обіг земель сільськогосподарського призначення такими, що не відповідають положенням Основного Закону.
Після виборів, що відбудуться 25 жовтня, до влади у місцевих радах прийдуть нові депутати місцевих рад. Від них буде залежати, що насамперед слід зробити, аби дати нове життя українському селу. Висуванці «Батьківщини» послідовно відстоюватимуть право людей, які живуть у сільській місцевості, розпоряджатися землею своїх батьків, зроблять все, аби забезпечити якісні адміністративні, освітні та медичні послуги, розвиток сільської інфраструктури, соціально-інженерних мереж. Я маю великий досвід депутатської роботи в парламенті та обласній раді, співпраці з громадськими організаціями, а головне – повсякчасного спілкування із земляками – володимирчанами. Хочу допомогти громадам виборчого округу №5 домогтися якісних змін у житті. Саме тому і балотуюся до Волинської обласної ради.