Хоча минуло вже майже чверть століття, як проголошена незалежна Українська держава, і за територіальним устроєм, і за характером самоврядування досі залишаємося пострадянською країною…
Щоб тримати населення під тотальним контролем, ще в повоєнний час область була поділена на райони та сільські ради, бюджет яких донині залишається копійчаним, і грошей не вистачає навіть на заробітну плату голові та бухгалтеру. Бо більшість податкових потоків спрямовуються тільки «вверх», а вже звідти громадам повертаються крихти, що їх не вистачає ні дорогу залатати, ні школу чи дитсадок утримувати, ні вулицю освітити.
Тим часом волиняни, котрі бувають на заробітках чи в службових справах або ж гостюють у своїх родичів у Польщі, по-доброму заздрять сусідам, які стали жити заможно, справді по-європейськи. Зробити істотний економічний стрибок ця країна змогла через розвиток місцевого самоврядування. Децентралізацію закріпила Конституція Польської Республіки. Вона гарантує громадам правовий статус та володіння майном, а також частку доходів, визначає коло завдань або повноважень, яких не мають органи влади інших рівнів.
Україна теж чекає на законодавчі зміни, що необхідні для реформування на європейських засадах не тільки правосуддя та правоохоронних органів, а й місцевого самоврядування. Зміни, запропоновані до Основного Закону, Бюджетного та Податкового кодексів, деякі столичні урядники вже назвали вудкою, яку дали місцевим громадам, аби ті забезпечували себе достатнім ресурсом. Зокрема, матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування (стаття 142), як запропоновано у змінах до Основного Закону України, має бути земля, рухоме та нерухоме майно, природні ресурси, інші об’єкти комунальної власності територіальної громади, місцеві податки і збори, частина загальнодержавних податків та інші доходи місцевих бюджетів.
Уважний читач неодмінно помітить, що вудка, яку пропонують громадам, може бути без гачка або без наживки, адже розпливчате формулювання «частина загальнодержавних податків» влада «на горі» може трактувати довільно, за принципом: хочу — дам, а хочу — залишу в державній бюджетній кишені. Тобто вона ще зовсім не відмовляється від принципу централізованого розподілу коштів та ручного управління територіями. Відтак зберігається великий ризик, що обіцянки передати реальні повноваження донизу можуть бути і не виконані сповна.
«Викорінювати централізм», тобто передавати частину повноважень територіальним громадам, районам, областям, столичній владі завжди було невигідно. Бо в такому разі вона втрачала можливість не тільки розподіляти ресурси, а й тримати під контролем ради різних рівнів. Відтак місцеве самоврядування позбавляли головної його ознаки — фінансової самостійності.
Як на мене, ще одна причина може загальмувати очікувані зміни — це пасивність самих територіальних громад, котрі звикли покладатися на районне начальство, обласних і народних депутатів, чекати, доки вони або щедрі добродійники виймуть зі своєї кишені гроші на енергозберігаючі вікна чи двері для клубу та школи, нові ліжечка для дитсадка, ліхтарі для сільської вулиці. Бо навіть після того, як парламент ухвалив «Закон про добровільне об’єднання громадян», на Волині ще довго тривав благодушний спокій, і тільки окремі досвідчені сільські лідери обговорювали, як краще сформувати території, щоб нові утворення були фінансово самодостатніми і мали перспективу для розвитку.
Волиняни активізувалися лише тоді, як обранці краю ухвалили Перспективний план формування самодостатніх громад. Але, на жаль, не скрізь цю важливу справу підхопили ініціативні люди. В деяких районах свою думку місцевим жителям намагалися нав’язати представники виконавчої влади, які мали б хіба що інформувати, роз’яснювати суть майбутніх змін. Спрацював старий стереотип, нав’язаний ще в радянські часи, коли все вирішували райкоми, місце яких у системі влади зайняли райдержадміністрації? Чи, може, швидких і результативних змін бояться чиновники, котрі традиційно не хочуть втрачати важелі управління? До слова, після ухвалення змін до нашого Основного Закону цю громіздку владну структуру в областях та районах замінять префекти, а її функції перейдуть до виконавчих органів місцевого самоврядування.
На засіданні останньої сесії депутати обласної ради ухвалили рішення про п’ять об’єднаних громад: у Володимир-Волинському районі — Устилузьку та Зимненську, на Ковельщині — Голобську і Велицьку, в Луцькому районі — Смолигівську. Ще одна — Оваднівська — об’єднає кілька сільрад Турійського та Володимир-Волинського районів після того, як Верховна Рада змінить їхні межі. Потужні об’єднані громади з новими повноваженнями, ресурсами та ефективними менеджерами — такими мають бути результати реформи місцевого самоврядування. Сільські голови та депутати, яким після виборів 25 жовтня люди доручать представляти їхні інтереси у місцевих радах, своєю чергою, наймуть управлінців до виконавчих комітетів. Щоб поліпшити якість життя людей, об’єднані громади сконцентрують три необхідні складові ефективної влади — повноваження, ресурси і відповідальність. Саме тому на сесії обласної ради рішення про нові територіальні утворення назвали історичним.
Звісно, навряд чи в нових громадах спершу все складатиметься гладко. Як і завжди, першопрохідцям доведеться долати несподівані труднощі, шукати розв’язання складних проблем. Однак варто пам’ятати слова автора «шокової терапії», польського економіста Лєшека Бальцеровича: «За реформи треба боротись. У кожної з них є свої опоненти. Якщо немає незадоволених, то немає й реформ».
За останні два роки весь світ побачив, як змінилися громадяни України. Ми відстояли нашу незалежність під час Революції гідності, захищаємо її тепер на гарячому Сході. Ми навчилися цінувати свою державність, мову, культуру та історію. Ми перестали боятися новизни, хоча роками жили якщо не в кризовому, то в шоковому стані. Тепер настав час узяти відповідальність за справді революційні реформи, яких чекаємо з перших днів проголошення Незалежності і які повинні нарешті змінити якість нашого життя. Не сумніваюся: це залежатиме не тільки від керівника громади чи депутатів, а й від кожного жителя — його небайдужості, ініціативності, вболівання за справи своєї громади.
Валентин ВІТЕР, голова Волинської обласної ради (партія “Батьківщина”)
Джерело: