Чим переймався і з чого дивувався впродовж останнього часу голова Волинської обласної ради Валентин ВІТЕР…
… ДРУГИМ ФРОНТОМ ПРОТИ УКРАЇНИ
Останній день серпня запам’ятається українським громадянам не тільки надзвичайною спекою, а й високим градусом політичної напруги та протистоянням на вулиці Грушевського. Під час протестної акції від вибуху гранати загинули троє нацгвардійців, ще 138 бійців отримали поранення.
До Верховної Ради, де парламентарі мали ухвалити в першому читанні зміни до Конституції, вийшли представники окремих політичних сил, не згодні із запропонованою Президентом України редакцією Основного Закону. Але мирна акція закінчилася кривавою трагедією, яку дехто з політичних оглядачів уже встиг назвати відкриттям другого фронту проти суверенної незалежної держави.
Причина, що спонукала громадян публічно заявити свій спротив запропонованим конституційним змінам, як на мене, досить вагома. Адже оновлений Основний Закон повинен дати можливість розвиватися громадам, самостійно ухвалювати рішення, бути економічно самодостатніми. Власне, якраз на це покладають сподівання жителі тих територій нашого краю, що вже пройшли об’єднавчий процес. Але яким би важливим не був майбутній регламент взаємодії влади та громади, людське життя незрівнянно дорожче. Бо ніхто вже не поверне батькам синів, котрі загинули під стінами парламенту – найвищого законодавчого органу держави.
«Хіба не досить смертей героїв Небесної сотні, тих, хто воював на Донбасі проти сепаратистів? Чому наші діти гинуть на вулиці мирного міста?» – на ці розпачливі запитання вбитої горем матері Ігоря Дебріна, який першим помер від поранення в серце, напевне, мали б відповісти влада і лідери, котрі зібрали на вулиці Грушевського радикально налаштованих представників своїх політичних сил. Вони перейшли межу дозволеного, скориставшись однією з головних цінностей демократії – свободою слова, щоб загнати наше суспільство в котел – ще гірший, ніж під Іловайськом. Якщо брат підняв руку на брата, то про який поступ до Європи можемо говорити з тамтешніми політиками, котрі намагаються всіма силами вберегти свої країни від загрози тероризму?
Звісно, правоохоронці повинні ретельно і професійно розслідувати інцидент, щоб потім ніхто не сумнівався у справедливості покарання винних, з’ясувати, був це заздалегідь спланований терористичний акт чи спрацювала психологія натовпу – спонтанне нагнітання агресії, що практикувалося так званими тітушками ще під час Революції гідності. Але якою б не була причина, не викликає сумнівів одне: нині, коли в країні гуляє багато зброї, політичні лідери повинні дуже відповідально ставитися до такого інструменту демократії, як організація протестів. Вони мають брати на себе відповідальність за життя і безпеку людей.
Як на мене, то це спланований жорстокий терористичний акт, яким його режисери хотіли показати свою силу, залякати людей. На жаль, ми досі не навчилися слухати і чути одне одного. Відтак жертвою хворобливих амбіцій, нездорового радикалізму вождів стали людські життя. Маємо усвідомити незаперечну істину – громадянське суспільство на крові не побудуємо. Не в страху та покорі хочуть жити українці, а з вірою та гідністю. Тому раз і назавжди треба покласти край спробам розхитати країну, підірвати її зсередини в той час, коли триває збройне протистояння на Донбасі. То хіба не на руку Путіна зіграли псевдопатріоти, б’ючи жовто–блакитними стягами молодих нацгвардійців? Якраз про це заявили бійці АТО. «Ми на Донбасі воюємо за цілісність України, а ви в центрі країни розпалюєте війну між собою, – йдеться в їхньому зверненні. – Ми стоїмо тут не для того, щоб ворог розхитував нашу країну зсередини».
Протистояння на Грушевського має стати уроком для політичних лідерів, яким пора усвідомити: європейські норми співжиття – це насамперед безпека громадян, закон та правопорядок. А всі дискусійні питання треба розв’язувати лише за столом переговорів. Тому криваву бійню під Верховною Радою засудили керівники Литви, Бельгії, інших країн Євросоюзу.
…ПАРАЛЕЛЯМИ НАШОЇ ІСТОРІЇ
Щоразу, коли буваю на Замковій площі обласного центру, пригадую окремі епізоди з книги Миколи Дмитрієва «Рубін з корони Вітовта». Ця історична повість відтворює події першої третини XV століття, коли в Луцькому замку великого литовського князя відбувся з’їзд п’ятнадцяти монархів. Автор настільки талановито передав хитросплетіння міждержавних відносин, що уява мимоволі відтворює картинки інтриг та кулуарних домовленостей учасників з’їзду, їхні бенкети та забави. Монархи вирішували, як зупинити наступ турків на Європу, визначити сталі кордони, залагодити релігійні суперечки і навіть коронувати Вітовта. Щоправда, останнє не вдалося зробити через демарш гонорових поляків.
Ця повість розрахована на школярів, але вона зацікавить і дорослого читача. Бо за пригодницьким сюжетом про дорогоцінний камінь, що пройшов складний та кривавий шлях до корони Вітовта, криються складні стосунки державних мужів, які так нагадують нинішніх європейських політиків. Власне, для нас ця книга як підручник історії. Вона може навчити не повторювати помилок наших предків, дбати про єдність самостійної Української держави.
Сподіваюся, повість «Рубін з корони Вітовта», яку прочитав на одному диханні, зацікавить юних читачів. Адже обов’язково її примірники передам шкільним бібліотекам, щоб молоде покоління виходило в самостійне життя, усвідомлюючи: майбутнє України – серед країн Європейського Союзу. Це і спонукало мене підтримати власними коштами друк твору Миколи Дмитрієва у видавництві «Волинські старожитності».
…НЕБЕЗПЕЧНОЮ ГРОЮ З ВОГНЕМ
Цього літа особливо частими були тривожні телефонні повідомлення про загорання торфовищ. А минулої п’ятниці задимлення дісталося навіть Луцька. Загалом упродовж сезону пожежникам довелося гасити більш як сотню лісових пожеж, із них понад 60 – на торфовищах.
Через неймовірну посуху селяни вчасно не можуть посіяти озимину. Спека, якої не пам’ятають навіть старожили, висушила траву настільки, що вистачить іскри, щоб спалахнув вогонь. Хоча останніми днями температура знизилася і навіть пройшов дощ, ситуація в краї залишається тривожною. Адже попри традиційні застереження екологів та пожежників, люди, збираючи городину, щороку палять бур’яни та бадилля. Вогняна стихія особливо небезпечна для лісу, де вже знищила десятки гектарів насаджень. Щоб уберегти себе, своє житло, довкілля від пожежі, усім нам треба бути особливо обачними: не розпалювати багаття, не кидати сірники та недопалки на узбіччя доріг із автомобілів.
Найчастіше причиною займань, як вважають працівники обласного управління ДСНС, є необережне поводження людей із вогнем. Власне, саме винуватці мали б відшкодовувати завдані природі збитки. Але навряд чи можна покладатися на це. Тому як керівник головного представницького органу краю буду ініціювати виділення із обласного бюджету додаткових коштів для ліквідації наслідків вогняної стихії. Сподіваюся, що колеги–депутати підтримають таку пропозицію.
…малиновим дзвоником Першовересня
Якось довелося розмовляти з поважним європейським бізнесменом, який досягнув значних успіхів у розвитку своєї справи. Його компанія – міцна і досить потужна у своїй галузі. «Це й не дивно», – спершу подумав я, знаючи, що батько залишив йому в спадок солідний капітал. Але яким же було моє здивування, коли співрозмовник розповів про свій шлях до великого бізнесу. Хоча в молодості міг спокійно жити за кошти батьків, він вирішив самотужки здобувати освіту. Каже, пішов шляхом спроб та помилок. Навчався в одному з престижних університетів Франції, але водночас працював кур’єром у друкарні, мив посуд в барі, був двірником і навіть носив рекламу гамбургерів. На кожній роботі здобував досвід, який згодився, коли взявся налагоджувати власну справу. Побувавши в Україні, не міг стримати обурення.
— Ви, українці, нарікаєте на владу і на бідність, – ділився думками. – Але гроші, які заробляєте на будовах в Росії чи Польщі, пускаєте на вітер, а не вкладаєте в якусь справу. Замість того, щоб прочитати мудру книжку і чомусь навчитися, днями просиджуєте за кухлем пива.
Переконаний – дорога до успіху починається із здобутих знань. Про це говорив минулого тижня на урочистостях, коли вітав учнів Лищенської загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів Луцького району із початком нового навчального року. Порадів, що тут 42 першокласники. Побажав їм вирости хорошими людьми, вдячними Господу за Його благодіяння, патріотами рідної країни, щоб у школі вони здобули навик працювати з книгою.
Таке негласне правило засвоїв ще в дитинстві, адже виріс у вчительській сім’ї, де панував культ освіти. В школі та медичному училищі навчався на відмінно, але не задля оцінок, а щоб задовольнити прагнення до знань. Саме ця внутрішня потреба спонукала здобути професію лікаря, зайнятися дослідницькою роботою, підсумком якої став нещодавній захист кандидатської дисертації.
Нинішній Першовересень особливий для нашої родини – став школярем і син Марко. Ця подія ніби піднімає завісу над майбутнім моєї дитини, яка зробила перший крок до самостійного дорослого життя, де чисте світло науки та знань допоможе йому і всім його ровесникам стати успішними під мирним небом заможної незалежної України.