Більш як 200 тисяч кілометрів «намотав» під час 61-ї поїздки на Схід нововолинський волонтер, депутат Волинської обласної ради Валерій Курстак. «Там мене чекають, як близького родича», — скромно каже він.
«Не олігарх Ви і не мер,
Ви — Божа поміч — волонтер!
Якщо є ангели на небі,
Яких бояться й королі,
То наші славні волонтери —
Небесне військо на землі!»
Такі поетичні рядки невідомого автора підглянула у «Фейсбуці» на сторінці свого колеги по облраді Валерія Курстака. Ними вітала волонтера з професійним днем (і такий вже є) одна з його прихильниць. Цю строфу Валерій прочитав пізніше, коли повернувся з чергової поїздки в зону бойових дій. До речі, там уже вдруге відзначав свій день народження, який припадає на 26 грудня. Каже, у танковому батальйоні та в дислокованому в Мар’їнці підрозділі, який очолює наш земляк із Іваничів капітан Петро Нагайовський, розділили два святкові торти. Звідти привіз і найцінніший подарунок — національний прапор із написом «Кращому волонтеру Волині. Разом ми переможемо!»
— Моя передноворічна подорож передбачала доставку на передову нашим бійцям салату «олів’є», випічки, саморобних ялиночок, прикрас до них, малюнків і, звичайно, більш серйозних речей, — «буржуйок», запчастин, — розповів пан Валерій. — Перебували буквально за триста метрів від сепарів. Удень це не так відчутно, а під ранок почали накривати наші позиції обстрілами.
З великою цікавістю слухала про все, починаючи від того, як збиралися (сама була свідком десятків організаційних дзвінків і домовленостей із різними людьми, яких об’єднало бажання хоч чимось допомогти тим, хто новорічні свята зустрічає під «Градами» та кулеметними чергами).
Вирушив на Схід з іваничівським волонтером Петром Сопронюком його ж бусом. Сказати що везли багато — нічого не сказати. А ще ж перед поїздкою зібрали і відправили дві посилки в Сєвєродонецьк та Краматорськ, куди поклали бензопилу, набір ключів, теплу білизну, продукти харчування та багато іншого. У поїздку зібрали 17 ящиків всілякої смакоти (чай, кава, джеми, шоколад). Вантажу було не менше, як дві тонни, в тому числі — понад тридцять адресних передач із Волині та Рівненщини. Відповідно до цього й планували свій маршрут. А попутниками були два офіцери, які поверталися з відпустки на місце служби. Ще трьох земляків доставляли додому, коли поверталися назад на Волинь.
Дорогою у телефонному режимі домовлялися про те, як придбати в зону АТО ноутбуки, які, впевнений волонтер, обов’язково повинні бути в штабі бригади та в усіх батальйонах. Для того, аби бійці вчасно взяли необхідні документи й потім не микалися з отриманням статусу учасника бойових дій.
— Мар’їнка, Красногорівка, Новомихайлівка, Єлизаветівка — точки нашого перебування, — пояснює співрозмовник. — А ще — два блокпости. Чи легко їх долати? Для мене — так, бо я вже досвідчений. Але й то інколи доводиться вдаватися до різкого тону, щоб дохідливо пояснити, куди і чому їдемо. Не стала винятком і ця поїздка.
— Однак треба було бачити, як світилися щастям очі наших захисників, коли ми прибули з гостинцями! — продовжив Валерій Курстак. — І не лише через те, що їм дуже хотілося чогось смачного. А тому, що з’явилася впевненість, що вони недаремно мерзнуть в окопах, відбивають атаки противника, відстоюють нашу землю. Що це потрібно не лише їм, солдатам, а усім, хто живе на мирній Україні! Їй Богу, заради цього не лише варто їздити, а й навіть… жити. Своїм візитом ми створили хоч трохи святкову атмосферу. Й від цього легко на душі.
Розвантажували відра з інгредієнтами для «олів’є» — і вже відповідальні поспішали їх з’єднати й додати йому останніх смакових штрихів. Збирали продукти, як кажуть, всім миром. Але особливу подяку волонтер висловлює власникам торгових марок «Дмитрук» та «Забіяка». Біля солодких «витворів» чи не найбільше постаралися учні нововолинського ПТУ №11, які створили справжні кулінарні шедеври. А скільки подарунків та оригінальних ялиночок передали третьокласники Жовтневої ЗОШ №8 та 7–Б класу ЗОШ №6 міста Нововолинська! Оригінально привітали бійців із Новим роком школярі луцької гімназії №22, передавши на передову скомпоновану з паперу у формі вирізаних десятків дитячих рук ялиночку, де на кожному аркуші написані побажання бійцям. Після візиту волонтерів, каже Валерій Курстак, на кожному важливому пункті стояла прикрашена новорічна ялинка!
Але нехай не здасться, що така поїздка, як і ситуація у зоні АТО, є зараз безхмарною. Небезпека смерті, на жаль, чатує на кожному кроці. Пан Валерій показав фотографію, на якій видно, як вони ящики з передачами заносять у приміщення через… вікно. Бо з інших сторін ведуться обстріли. Саме втративши пильність, один нововолинець отримав кульове поранення в руку й зараз знаходиться у госпіталі в Дніпропетровську. Волонтери і його не обминули, привезли новорічні гостинці. На запитання, який настрій у підрозділах, пан Валерій мовив:
— Там, де нормальні командири, там і нормальна атмосфера. Разом із тим, як не прикро констатувати, але в мене склалося враження, що головнокомандуванням робиться все для того, щоб послабити нашу армію. Скажіть, навіщо наражатися на ще більшу небезпеку, забравши з піхотного підрозділу снайперів? Навіть четверо таких спеців могли спокійно втримувати сто чоловік противника. Це питання обов’язково підніматиму на рівні міністерства. Я вже не кажу про те, що наші хлопці не можуть дати достойну відсіч підступному ворогу, бо це не дозволяють Мінські домовленості. От і виходить: сепарам все дозволено, нашим — зась. Невдовзі має бути демобілізовано 70 відсотків особового складу танкового батальйону. Хто прийде йому на зміну? А це мають бути добре витренувані хлопці!
Попри те, Валерій Курстак ніколи не поділяв думок про те, що, може, варто відступити, щоб не нести жертв, поставити паркан — і нехай там собі живуть, як хочуть! Це — один із найгірших шляхів до федералізації, яка, каже, окрім розколу великої України, нічого не дасть. Тому боремось за єдину велику міцну державу!
Валерій Курстак, який добре знається на військовій справі, впевнений, що для перемоги потрібно не так вже й багато: сучасна техніка, добре навчені кадрові офіцери, солдати–контрактники, по–належному забезпечені формою, харчуванням, достойною заробітною платою. І — бойовий дух, якого, попри всі складні обставини, в наших бійців вистачає. А керівникам держави варто навчитися цінувати просту Людину!
На закінчення розповіді мій співбесідник зазначив, що результат його діяльності був би значно менший, якби не надійні помічники, які з ним неодноразово відправлялися в зону АТО. Це — Олександр Мазурок, Андрій Гаць, Віктор Янчук, Ярослав Савосюк, Володимир Таранович. Велику організаційну роботу несуть на своїх тендітних жіночих плечах безкорисливі, працелюбні й подекуди жертовні Леся Тарасюк, Руслана Вознюк, Антоніна Подскрипка.
Чотири дні витратив Валерій Курстак на чергову поїздку, яка, з одного боку, тривала довго для рідних, котрі дуже переживали, коли він не виходив з ними на зв’язок, а з другого, пролетіла швидко, бо почувався він серед тих людей комфортно.
— Мене зустрічають на передовій як родича, і це дуже тішить, — із задоволенням відзначив Валерій Курстак. — За всі шістдесят одну поїздку я старався дотримувати слова — і це оцінили. Відчуваю, що мене там завжди чекають, що, напевно, найважливіше.
Джерело: газета “Волинь-нова”